ЗБІРКА МИСТЕЦЬКИХ ТВОРІВ БІБЛІОТЕКИ ПАВЛІКОВСЬКИХ

ЗБІРКА МИСТЕЦЬКИХ ТВОРІВ БІБЛІОТЕКИ ПАВЛІКОВСЬКИХ

У ФОНДАХ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ ім. В. СТЕФАНИКА:

історія і дослідження

Початок новітньої історії бібліотеки Павліковських припадає на 2 січня 1940 р., час, коли радянська влада, приділяючи велику увагу реформуванню бібліотечної сфери Львова, відповідно до постанови Ради народних комісарів УРСР заснувала філію бібліотеки Академії наук УРСР (тепер — Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника; далі — Бібліотека). Вона постала на базі 84 відомчих і приватних бібліотек Львова і західноукраїнських земель у цілому, а також окремих їх складових. Вагому її частку становила бібліотека Павліковських, яка, увійшовши до неї, у другій половині ХХ — на початку ХХІ ст. ніколи не була предметом окремого дослідження науковців. Відображаючи загальні процеси, вона, якщо згадувалася, то лише в одному ряді з багатьма іншими.

На першому етапі організації фондів Бібліотеки увага керівництва зосереджувалася на концентрації і первісному опрацюванні нових надходжень. Окреме місце відводилося мистецькій збірці Павліковських, яка увійшла як складова частина до Музею ім. Любомирських. Після його закриття 8 травня 1940 р. і створення кабінету мистецтва окремі експонати збірки були примусово передані до відомих сьогодні Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького і Львівського історичного музею.

У наступні місяці під керівництвом М. Ґембаровича працівники новоствореного кабінету мистецтва упорядковували рештки мистецьких збірок, які залишилися у Бібліотеці, у тому числі і Павліковських. Проблем побільшало із наданням кабінетові мистецтва 13 вересня 1940 р. статусу відділу і перенесенням фондів до приміщення колишнього Палацу Баворовських (вул. Бібліотечна, 2).

Початок Другої світової війни став новим етапом в історії мистецької збірки Павліковських. 12 січня 1942 р. у Львові було створено Державну бібліотеку («Staadtsbibliothek Lemberg»), до ІІ-го відділу якої входили бібліотеки Оссолінських і фундації В. Баворовського. Загальне керівництво ним здійснював М. Ґембарович, основний акцент своєї діяльності ставлячи на збереженні фондів. Пам’ятаючи про нечувані дії 1940―1941 рр. по нищенню духовного надбання, із наближення до Львова Червоної армії він ініціював вивезення на Захід усіх збірок відділу (у тому числі мистецьких). У середині листопада 1943 р. невелика група людей в атмосфері суворої секретності розпочала відбір фондів для евакуації. На початку 1944 р. їх підтримала німецька влада. 18 березня і 1 квітня 1944 р. сотні творів було завантажено в ешалони і вивезено на захід. Основна їх частина походила з колишніх Музею ім. Любомирських і бібліотеки Павліковських. Після війни їх знайшли у Кракові, частково у Нижній Сілезії, і невдовзі передали до відновленого Національного закладу ім. Оссолінських у Вроцлаві.

Після відступу зі Львова німецьких військ Бібліотека відновила свою роботу. Вирішення нових ідеологічно-пропагандистських завдань обумовило втручання владних органів у сферу кадрової політики Бібліотеки. З кінцем війни почали звільняти досвідчених спеціалістів. На їх місце приймали нових, здебільшого не обізнаних із специфікою роботи. 1944 р. розпочалася найбільша «чистка» фондів Бібліотеки. Вилучалася «ідеологічно небезпечна» література, найчастіше українська. Тільки 1947 р. було вилучено й утилізовано 150 тон видань. А у 1952 р. у приміщенні Бібліотеки було знищено близько 2000 творів українських художників XVIII — початку ХХ ст. із фондів теперішнього Національного музею у Львові ім. А. Шептицького.

Фонди колишніх польських книгозбірень і колекцій у повоєнні роки вдалося зберегти. Починаючи з 1945 р. і до 1987 р. включно, регулярно в дар Польській Народній Республіці передавали фонди колишнього Національного закладу ім. Оссолінських: рукописи, стародруки, видання XVIII―XIX ст.

У нелегких умовах окремі працівники Бібліотеки намагалися реалізувати наукові плани. Вони апелювали до одного із «дозволених» напрямів діяльності Бібліотеки: бібліотечно-бібліографічне обслуговування академічних установ України. До кінця 1940-х рр. це було важливим аргументом для упорядкування давніх мистецьких фондів. У їх дослідженні велику роль відіграло відкриття у 1951 р. Інституту суспільних наук Академії наук УРСР (тепер ― Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України) і прийняття керівництвом Бібліотеки рішення про співпрацю двох організацій, про налагодження контактів з І. Крип’якевичем, М. Возняком, І. Свєнціцьким та ін. Наступного року працівники відібрали великий ілюстративний матеріал архітектурних пам’яток для вивчення історії міст і сіл України. 1952 р., напередодні святкування 300-ліття воз’єднання України з Росією, розпочалося формування візуального ряду, дотичного до теми життя і діяльності Б. Хмельницького. Наприкінці 1955 р. у зв’язку з святкуванням 700-ліття Львова було прийнято рішення про виявлення і виокремлення графічного матеріалу, тематично зв’язаного з минулим Львова. Основою цих тематичних груп творів переважно слугувала мистецька збірка Павліковських.

Використання давніх фондів у дослідженні історії та культури краю актуалізувала проблему їх інвентаризації. Під керівництвом С. Костюка 1976 р. розпочалася підготовка до складання наукового каталогу на давні мистецькі фонди. 1977 р. образотворчі матеріали були розташовані за колекціями. На початку 1980-х розпочато їх інвентаризацію, яка проводилася згідно з інструкцією, втіленою у «Картці опрацювання графічних фондів». Вона містить обліково-зберігальні дані та зовнішню характеристику кожного із творів. Першою була інвентаризована мистецька збірка В. Баворовського та О. Батовського, далі — Павліковських, Любомирських, «Народного Дому», Наукового товариства імені Шевченка, а згодом твори, які дарували Бібліотеці відомі діячі культури, а також художники. Для оперативнішого наукового опрацювання неосвоєних фондів Бібліотеки велике значення мало щорічне надання Президією Академії наук УРСР додаткового фінансування і можливість залучення до цієї роботи фахівців зі сторони.

Від спеціаліста, який приступав до опрацювання графічного фонду Бібліотеки, вимагали обізнаності з історією європейського та українського мистецтва, творчою спадщиною окремих художників, особливостями мистецьких технік, а також знання різних іноземних мов. Високий науковий рівень у своїй праці під керівництвом С. Костюка проявили В. Голубець, Л. Назаркевич, Я. Полотнюк, Д. Фільварків, І. Фільварків та інші.

Мистецька збірка колишньої бібліотеки Павліковських, основний її масив, інвентаризували упродовж 1987—1992 рр. У загальних рисах вона відображає свій первісний характер. Складається з кількох тематичних груп: краєвиди, одяг, зображення святих, портрети духовних і світських осіб. Окремі групи формують рисунки, акварелі, гуаші відомих художників та естампи. Усі вони відображені в алфавітному і тематичному каталогах графічних фондів і є доступні для користувачів.

Мистецька збірка Павліковських добре відома в Україні і поза її межами є однією із найцінніших джерельних баз дослідження історії та культури в першу чергу українського і польського народів. Висвітлення історії мистецької збірки Павліковських, яка з початком 1940 р. тісно пов’язана із Львівською національною науковою бібліотекою України ім. В. Стефаника, творить фундамент багатовекторних загальноєвропейських наукових програм майбутнього. Вона відображає суспільно-політичні та культурно-мистецькі процеси на західноукраїнських землях другої половини ХХ — початку ХХІ ст. в цілому. Розкриває титанічну працю багатьох людей у напрямі її збереження і вивчення, слугує основою для переосмислення її багатства відповідно до нових вимог часу.

Лариса Купчинська

науковий співробітник Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника